Дорогі друзі та соратники!

Мені приємно усвідомлювати, що вже склалася добра традиція відзначати 22 листопада вагомими науковими форумами не лише ювілейні дати, а й кожну річницю створення нашого рідного університету. Це вкрай корисно – зібратися у святковий день (навіть з дотриманням «соціальної дистанції» – з використанням zoom-режиму), щоб підбити підсумки зробленому за рік та обговорити перспективи розвитку. Тим більш, що сьогодні є про що говорити.

Університет динамічно розвивається, має безперечні здобутки в усіх сферах. Улітку, як і завжди, сотні кваліфікованих фахівців, молодих офіцерів, влились до лав правоохоронців усіх областей України. На їх місце, витримавши нелегкий відбір, прийшли першокурсники з відповідною професійною мотивацією. Успішно розпочала навчання студентська молодь. Уже традиційно навчальний процес з усіх основних предметів ґрунтується на підручниках і посібниках, підготовлених кращими педагогами університету. Науковці видали десятки монографій та сотні статей, присвячених дослідженню найбільш актуальних проблем юриспруденції, економіки, психології, соціології тощо. Наукові школи університету отримують дедалі ширше визнання не лише в нашій країні, а й у міжнародному масштабі. Гучно лунають імена наших курсантів і студентів серед переможців і призерів різноманітних конкурсів, олімпіад та спортивних змагань. Дуже приємно, що протягом останніх років наші недавні колеги-викладачі й випускники яскраво проявили свої здібності, набуті навички та знання на відповідальних посадах у парламентській діяльності, у сфері державного управління та в правоохоронній діяльності.

Усе це дає підстави для оптимізму, впевненості у добрих перспективах розвитку університету. Але наразі варто приділити увагу не лише нашим здобуткам, а й тим викликам, які нам демонструє сьогодення. А їх, на жаль, чимало. Зупинюсь лише на одному з них. Уже з перших днів існування системи закладів освіти МВС (а створення власної, національної системи підготовки кадрів мало колосальне значення для процесу становлення України як незалежної держави) не припиняються спроби «кардинально реформувати» її таким чином, щоб вона опинилась осторонь від загальнодержавних процесів розвитку вищої освіти (передусім юридичної). Новітнім свідченням тому є недавні перипетії, пов’язані з підготовкою та обговоренням чергового проєкту Концепції розвитку юридичної освіти. Серед багатьох хибних, на мою думку, ідей, які були озвучені, мене особливо вразила спроба позбавити права на «справжню» юридичну освіту тих, хто навчається у закладах вищої освіти з особливими умовами навчання. Підстави, які наводяться для обґрунтування цієї ідеї, не витримують критики. Мені довелося свого часу працювати в центральному апараті Міністерства, очолювати Управління освіти і науки. У мене була безпосередня можливість (і на державних іспитах, і під час розподілу молодих спеціалістів) порівняти рівень підготовки випускників університетів та інститутів МВС і цивільних вишів. Скажу відверто, порівняно з випускниками навіть найбільш «престижних» цивільних юридичних закладів наші вихованці мають аж ніяк не гіршу (а нерідко і кращу) теоретичну підготовку, не говорячи вже про практичні навички.

Я переконаний, що спроби горе-реформаторів урешті-решт приречені на провал, але, тим не менш, рекомендував би науковцям поглиблювати дослідження і регулярно обговорювати проблеми подальшого вдосконалення навчального процесу, виходячи з вимог сьогодення, завжди тримати в полі зору питання наповнення навчання гуманітарним змістом.

Бажаю вам плідної роботи! Будьте здоровими!

Ректор Харківського національного університету внутрішніх справ у 2003–2005 рр.,
член-кореспондент НАПрН України, доктор юридичних наук,
професор, заслужений юрист України,
генерал-майор міліції Олександр Ярмиш