Однією з найгостріших проблем сучасності є стійке зростання злочинності (за виключенням періоду карантину в Україні). Численні дослідження показують, що переважна більшість правопорушників в державі стає на злочинний шлях саме у неповнолітньому віці. Українські підлітки щороку вчиняють близько 7 тис. злочинів. І це – за офіційною статистикою, адже у багатьох випадках громадяни не подають заяви про злочин. На питання «Чому?», відповідають: «Це ж діти…». Найбільшу кількість, приблизно ¾ від всієї кількості злочинів, здійснюють підлітки віком від 16 до 17 років. Для зменшення кількості злочинів неповнолітніх, необхідно усвідомити основні причини їх здійснення, адже становлення особистості потенційного злочинця відбувається у родині, школі, під впливом найближчого оточення тощо.

До загальносоціальних кроків із запобігання злочинів стосовно неповнолітніх є дії, спрямовані на підвищення соціального захисту сімей з дітьми, збільшення допомоги дітям-сиротам та дітям-інвалідам. Також сюди відносяться заходи, націлені на зменшення протиріч і стабілізацію соціально-економічних, морально-психологічних і правових відносин у державі та суспільстві. Значну запобіжну роль повинні виконувати школи, спортивні гуртки та секції. Великої ваги набирає виховання шанобливого ставлення до пам’ятників культури, національних надбань.

Головна роль щодо профілактики злочинності у неповнолітніх займає метод переконання; залучення до суспільно-корисної праці; надання педагогічної, психологічної та соціальної допомоги. Також необхідно підлітка стимулювати до позитивної самооцінки особистості. Досвід засвідчує, що має бути комплексний підхід громадських організацій, навчальних закладів, родини. Останнім часом до кількості ознак сімейного неблагополуччя починають включати порушення емоційно-психологічної атмосфери у родинах. Це підтверджують статистичні дані кримінальних справ щодо неповнолітніх: із тих, хто вчинив злочин – 36, 8 % зростали і виховувались у неповних сім’ях, тобто діти не мали повноцінної турботи і контролю з боку батьків.

У структурі індивідуальної профілактики правопорушень розрізняють такі елементи, як своєчасне виявлення неповнолітніх, схильних до скоєння злочину; вивчення вікових і психологічних особливостей; розробка програм індивідуального, виховно-профілактичного впливу на правопорушників.
Результативним засобом запобігання злочинності, на думку більшості юристів, є принцип невідворотності покарання. Тобто усвідомлення того, що правопорушення буде виявлено і належним чином оцінено в кримінальному відношенні. Утримання неповнолітніх від злочину, запобігання його протиправної поведінки – це і є однією із форм захисту прав дитини на свободу її здорового способу життя.

Правову основу загально-соціальної профілактики злочинів неповнолітніх складають Сімейний кодекс України, закон України «Про охорону дитинства», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про попередження насильства в сім’ї».

До речі, вивчаючи історичний досвід судочинства, зокрема ХIХ ст., спостерігаємо гуманне ставлення до неповнолітніх злочинців. Наприклад, при розгляді міри покарання, обов’язково враховувався вік злочинця. Щодо дитячих крадіжок, то суд міг пом’якшити, або навіть звільнити від покарання дитину, «ежели кто из крайней голодной нужды (которую он доказати имеет) сьестные, или питейные или иные что невеликой цены украдет, или кто в лишение ума воровство учинит». Тобто, суд вважаючи, що безпомилковим може бути лише милосердя, вирішував: «лучше десять виновных освободити, нежели одного невиновного погубити».

Сучасна українська Феміда також стає гуманнішою. Так, у шести областях України запроваджується пілотний проект, у рамках якого неповнолітніх, що вперше вчинили нетяжкі злочини, не будуть ув’язнювати. Чи виправдають себе такі нововведення - покаже час.