Завищені плани з хлібозаготівлі у 1932-1933 роках призвели до вбивства українських селян голодом у мільйонних масштабах. При цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі Української СРСР, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону. Прямі втрати від викликаної Голодомором трагедії у 1932–1933 роках складають близько 4 млн. Хоча точну цифру трагедії встановити вже неможливо. Якщо протягом 1932 р. голодом було замордовано сотні тисяч людей, то в 1933 р. лік ішов на мільйони. Про масове вбивство штучним голодом в «стране советов» не лише замовчувалося, а й заборонялося згадувати.

Саме цій трагічній сторінці з історії українців була присвячена кураторська година «Під чорним тавром» для студентів 1 курсу спеціальності Право (куратор Надія Демиденко) та 1 курсу спеціальності Правоохоронна діяльність Сумської філії ХНУВС (куратор Юлія Самойлова). У рамках кураторської години, проведеної онлайн, презентувався унікальний збірник, підготовлений співробітниками Державного архіву Сумської області «Голодомор 1932-1933 років на Сумщині». Студенти могли ознайомитися з трагічними подіями, які відбувалися в окремих населених пунктах нашої області, на їх малій батьківщині.

Наприклад, характерною є Постанова бюро Тростянецького райкому КП(б)У за 12 березня 1933 року, де зазначається про голодування в селах Боромля, Жигайлівка, Білка. Особливо багато помирало від голоду дітей. В одному із сіл на «кладбище скопилось 16 гробов незакопанных». Рішення Постанови винесено було дивне, але характерне для того часу : «Предложить секретарям партийный ячеек не допустить ни одного случая голодовки коммунистов, комсомольцев, активистов….».

Учасники он-лайн зустрічі також озвучили зміст статті конотопської газети «Комуна» від 18 листопада 1932, де повідомлялось що села Бочечки, Козацьке, М. Самбір, Хижки за невиконання річного плану з хлібозаготівлі були занесені на «чорну дошку». Це означало, що ці села опинялися у блокаді : ніхто не міг вийти і зайти до села, не було ніякого постачання, в селі проводились постійні обшуки. Згодом майже вся Україна опинилась на «чорній дошці»…

Найбільше від голоду страждали діти, часто ставали жертвами канібалізму. Лише в Охтирському районі, наприклад, з 21 квітня по 19 серпня 1933 року було підібрано понад три тисячі бездоглядних дітей, з яких понад третина були пухлі від голоду.

На завершення кураторської години всі погодилися з думкою, що наша згадка про Голодомор - це своєрідний скромний вінок на могилі пам’яті закатованих, за ким поминальних свічок ніхто не ставив і заупокійних молебнів ніхто не справляв. Пам’ять про них повинна нас робити сильнішими, особливо у період сучасної російсько-української війни.

Бо народ без пам’яті перестає бути народом, а перетворюється у безлике, сіре, лакейське «население». Українці мають свою державу, свою свободу, свою Правду.