«Доля української мови – то є водночас й доля української держави й нації»
Ігор Лосєв

Цей день встановлений указом Президента України 6 листопада 1997 року на підтримку ініціативи громадських організацій – в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця, послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.

Дослідники вважають, що саме з його праці починається писемна українська мова. Колись навіть дітей віддавали до школи саме у цей день, після служби у церкві, де молились та просили у Нестора-Літописця, аби благословив майбутніх учнів.

Упродовж століть наша мова зазнавала суттєвих утисків і заборон. Нині українська мова має державний статус.

Сучасна українська мова налічує близько 256 тисяч слів і включена до списку мов, які успішно розвиваються, вважається однією з найкрасивіших та визнана другою за мелодійністю мовою світу після італійської.

Навіть у таких непростих умовах воєнної агресії наша рідна мова набирає обертів. У великих містах вже понад шістдесят відсотків населення стали розмовляти українською мовою. Для всіх бажаючих створюються різноманітні заходи культурно-просвітницького напрямку: курси для вивчення рідної мови, різноманітні конкурси, вікторини тощо.

Як чудово, коли народ зберігає свою мову. Адже мова — це показник існування нації. Поки існує мова, існує народ. У різних куточках світу лунає сьогодні українська мова. Де б не проживали представники української діаспори: в Німеччині чи Австралії, Сполучених Штатах Америки чи в Канаді,— скрізь вони утворюють свої національні осередки, відкривають українські школи, випускають українську пресу, передають із покоління в покоління рідну мову, аби не загубився український родовід серед інших національностей.

Мова — це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.

Любімо та плекаймо свою рідну мову, мову наших батьків, мову нашої країни!