Запобігання злочинам серед неповнолітніх становить собою одне з найважливіших завдань як для спеціальних органів держави, так і для суспільства у цілому, адже від їх ефективності залежить моральний клімат у суспільстві. Кримінальна активність неповнолітніх – надто небезпечне та потенційно шкідливе для суспільства явище. Саме в цьому віці вони стають резервом для дорослої та рецидивної злочинності, тому потрібно вжити всіх можливих засобів для того, щоб знизити рівень злочинності серед неповнолітніх. Раннє виявлення та своєчасне вжиття запобіжних заходів до неповнолітніх злочинців створює передумови до того, щоб не допустити формування у цих осіб стійкої спрямованості на вчинення у подальшому будь-яких злочинів.
Одним із таких заходів є встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів та покарання за них.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Кримінального кодексу України суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Іншими словами, суб’єкт злочину – фізична, осудна особа, що досягла до моменту вчинення злочину віку кримінальної відповідальності.

Встановлення вікових меж відповідальності за свою поведінку припускає, що із досягненням визначеного віку неповнолітні розуміють, що добре, що погано, що робити не можна, у яких випадках їхні дії можуть заподіяти шкоду. В основі визначення віку лежить рівень свідомості неповнолітнього, тобто здатність особи усвідомлювати, що відбувається в об’єктивному світі, і відповідно до цього осмислено і цілеспрямовано чинити ті чи інші дії.

Чинне кримінальне законодавство України передбачає, що кримінальній відповідальності та покаранню підлягають особи, яким до скоєння злочину виповнилось 16 років (ст. 22 КК України). Таким чином, неповнолітній, якому виповнилося 16 років, несе повну кримінальну відповідальність за будь-який вчинений ним злочин (за окремими винятками, що залежать від спеціальних ознак суб’єкта злочину, наприклад, професійна діяльність, службове становище тощо).

Однак за деякі злочини, спеціально вказані в законі, кримінальна відповідальність може наставати з 14 років. Слід зазначити, що вказаний у законі перелік таких злочинів є вичерпним, тобто особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності з чотирнадцяти років тільки за ті злочини, які прямо передбачені у ч. 2 ст. 22 КК України.

Вік кримінальної відповідальності за окремі злочини знижений через такі причини: рівень розумового розвитку і свідомості дитини дозволяють вже в 14 років усвідомлювати суспільну небезпеку і протиправність відповідних злочинів; більшість з цих злочинів достатньо поширена серед підлітків; більшості з цих злочинів має високу суспільну небезпечність.

До злочинів, відповідальність за які настає з 14 років, відносяться умисні вбивства, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, судді та деяких інших категорій, умисні тяжкі тілесні ушкодження, умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження, диверсія, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, сексуальне насильство, крадіжка, грабіж, розбій, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство.

За вчинені неповнолітніми злочини закон передбачає певні покарання, які за строками та розмірами, зрозуміло, відрізняються від аналогічних покарань для дорослих злочинців. Це такі основні види покарання: штраф; громадські роботи; виправні роботи; арешт; позбавлення волі на певний строк. Також до неповнолітнього можуть бути застосовані і додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

В окремих випадках за певних умов, вказаних у законі, неповнолітні можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності або покарання, але при цьому щодо них застосовуються примусові заходи виховного характеру, пов’язані з певними обмеженнями та позбавленнями: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення на строк не більше трьох років.